Штрихи до портретів «вузлів» соціальних мереж

Лідери думок та експерти в соцмережах, як і в житті, бувають різні. Щоб уточнити поняття, нагадаю, що:

Лідер думок – стосовно теорії комунікації є «вузлом» існуючої в реальному або віртуальному просторі соціальної мережі. Завдяки численним контактам з іншими людьми й особистим якостям завойовує довіру аудиторії та може впливати на її думку про ті чи інші процеси та явища. Якщо «лідер думок» просто дуже популярний – це представник категорії celebrities. Якщо при цьому його напрям думок і життя викликає повагу та навіть благоговіння – це моральний авторитет.

Експерт – це не обов’язково публічна, але обов’язково вельми кваліфікована у певній галузі знань та/або вмінь людина. Експерт може бути, а може й не бути лідером думок, але обов’язково має бути екстрафахівцем, відділяти зерно від полови, відокремлювати агнців від козлищ.

Крім того, і лідери думок, і експерти можуть бути як справжніми, так і удаваними.

Справжні – це люди, які реально викликають зацікавленість того чи іншого співтовариства або суспільства загалом. Вони і в реальному житті виконують функцію так званих «вузлів» мереж міжособистісних контактів. Як правило, нарощують аудиторію послідовників органічним шляхом.

Удавані – люди, котрі претендують на публічність, впізнаваність, авторитет, не маючи для їхнього завоювання ніяких особистісних якостей і заслуг. Як правило, користуються послугами SMM-фахівців, у результаті чого їхня аудиторія в багатьох випадках представлена фейковими користувачами.

Швидше за все домагаються популярності у мережі (наприклад, у Facebook), такі ключові різновиди лідерів думок / експертів і «лідерів думок» / «експертів»:

• чиновник при важливій посаді, який насамперед через її наявність усіх цікавить;
• експерти, що пишуть на найбільш болісну для України тему війни;
• відомі (в основному одіозні) політики, за Санта-Барбарою з політичного та/або приватного життя яких подобається спостерігати обивателям;
• відомі редактори або журналісти з широким колом спілкування в медіаспівтоваристві, експертній спільноті й у середовищі своїх джерел інформації;
• політичні й економічні експерти, що пишуть небанальні речі небанальною мовою;
• власники та топменеджери великих компаній компаній, чиє почуття власної важливості (ПВВ) у ФБ підтримують їхні підлеглі й інші залежні від них люди (у випадку піар-директорів – журналісти ЗМІ, з якими налагоджено системне небезкорисливе співробітництво);
• «нішеві» (галузеві) експерти;
• моральні авторитети (священники, філософи, письменники);
• визнані або самозвані арбітри смаку;
• талановиті фрики;
• просто обивателі, що весело пишуть і чиє приватне життя цікаве людям, бо схоже на їхнє життя.

Наявність потужної спонсорської підтримки з боку авторитетних політичних або комерційних брендів або хоча б можливість оприлюднити факт афілійованості з ними серйозно допомагає отриманню популярності.

У решті випадків (хоча, звісно, треба вивчати кожен конкретний випадок окремо) реальні лайки та підписників одержують, як правило:

• ті, хто погладжує аудиторію, говорячи їй те, що вона хоче чути; 

• ті, хто пише яскраво та цікаво.

Відповідно, середньостатистичний користувач не дуже любить тих, хто пише складно та занадто розумно; хто говорить неприємні та незручні речі, що не вписуються в модні стереотипи; чиї дописи не мають ніякої відчутної цінності особисто для нього.

Це погана новина для тих, хто не є популістом і демагогом. Але зневірятися не варто, оскільки популярність у мережі не дорівнює впливу. І політики, що не випускають смартфон із рук (хоча дуже багатьом хочеться в них його відібрати назавжди) у погоні за новою порцією емоцій, не стільки працюють на свою репутацію, скільки вбивають час і чешуть своє ПВВ. Історія світу та навіть новітня історія України наочно свідчать, що багато непублічних персон мають не менше, а найчастіше набагато більше впливу, ніж горлані в мережі. Тому рейтинги «найбільш популярних» резидентів соцмереж подібні до аналогічних офлайнових рейтингів впливу, де буває до 90 % випадкових людей.

Якщо ж так сильно хочеться розповісти про себе співтовариству мережі, то шлях зрозумілий і відомий:

• треба зрозуміти, навіщо потрібна популярність у мережі (поставити мету) і в очах якої частини аудиторії її слід сформувати;
• придумати, як ви хочете виглядати в очах  співтовариства мережі, аби досягти цих цілей (сконструювати персональний бренд) – враховуючи резонанс мережевих активностей у реальному світі;
• забезпечити якісний контент (з погляду «своєї аудиторії»);
• створити систему взаємовигідного інформаційного обміну з іншими конгруентними лідерами думок;
• просувати створюваний контент тими методами SMM, які будуть відповідати вашим поставленим цілям;
• заручитися офлайновою підтримкою (в ідеалі має бути досягнута синергія діяльності в реальному та віртуальному світі)
• і так далі, і таке інше.

Хоча знову ж – так буде не завжди. Поруч із нами ростуть покоління digital native, які вже живуть у світі віртуальних соціальних мереж. Функціонал і реалістичність котрих, стосовно відчуттів користувача, наростатиме. Які лідери будуть затребувані в цьому новому світі, покаже час. Можливо, там легше буде розпізнати удаваного «лідера». Але не виключено, що навпаки – це стане практично неможливим. Або буде непотрібним. Поживемо – побачимо.

Новое Время 2015