Чисті та фальшиві ноти КСВ

Таємниця бізнесу

Людство протягом усієї своєї історії грає у різні ігри, і одна з улюблених його забав – бізнес, гра в заробляння грошей. Матеріальна культура виникла в результаті економічної діяльності, за винятком хіба що певної частини сакральних споруд і артефактів, створених у форматі безкорисливого служіння та поклоніння. А отже, якими б евфемізмами не вуалювали справжню мету підприємництва теоретики менеджменту – максимізація вартості капіталу та частки ринку тощо – врешті-решт йдеться про досягнення особистих цілей бенефіціарів і зміцнення їхнього добробуту. Тобто про цілком егоїстичні мотиви.

У різних культурах люди по-різному ставляться до прагнення підприємців жити добре та реалізовувати свій особистісний потенціал. Протестантська етика фактично дорівнює індивідуальний бізнес-успіх до служіння Богу, комуністична з її класовою ненавистю – до злочину. Перша лінія стимулює бізнесменів ділитися нажитим із радістю та добровільно, друга – ховатися якомога глибше або бігти подалі.

Прагматичний фундамент КСВ

Десь між цими двома екстремумами лежить те, що ми називаємо корпоративною соціальною відповідальністю. У найпримітивнішій своїй формі вона є певною платою компанії (її власників) суспільству за право заробляти гроші. Як правило, це буває у разі неприхильності до бізнесу тієї чи іншої культури або в ситуації, якщо цей самий бізнес заробляє гроші не занадто чистими методами. По суті справи, витрачаючи гроші на суспільні потреби, підприємці платять за «торговельне місце» або нейтралізують свої репутаційні ризики чи забезпечують собі більш безпечне/комфортне середовище проживання. (Саме в таких випадках розпіарюють на увесь світ псевдо-КСВ на кшталт «купи 2 комп’ютери – витрать вартість 10 на розповідь про це», «давайте зберемо людей випити-поїсти на 100 тис., щоб вони пожертвували 50 тис. – і вручимо ці 50 тис. нужденним від свого імені».)
У найбільш піднесеному своєму прояві КСВ є реальною світоглядною позицією бенефіціарів, яка імплементується за допомогою соціальних проєктів, дійсно корисних населенню відповідної території. Однак і тут природа бізнесу не змінюється. Навіть соціальні підприємці, що щиро працюють на майбутнє людства шляхом вирішення його нинішніх гострих проблем, не пташки колібрі та не харчуються нектаром. Фінансові показники залишаються в числі критеріїв ефективності таких компаній.

Культура служіння

Так само не змінюється і зміст справжньої, а не фальшивої соціальної відповідальності. Cкладно назвати соціально відповідальною компанію, яка, скажімо, будує по всій країні дитячі майданчики, але продає продукти харчування, що загрожують здоров’ю людей. Або, наприклад, мобільного оператора, що витрачає колосальні суми на гучні артпроєкти і при цьому зневажає потреби своїх абонентів. Або бізнес-структуру, що зловживає податковою оптимізацією. Або потогінну систему експлуатації, що застосовується до персоналу. Тому що бути добропорядним корпоративним громадянином для бізнес-структури насамперед означає якісно, сумлінно та відповідально провадити свою основну економічну діяльність, тобто враховуючи інтереси суспільства під час вибору напрямків і форматів інвестування, не допускаючи хижацького розбазарювання природних ресурсів і приниження людської гідності. І тільки на додаток до цього реалізуючи соціальні проєкти, користь від яких помітна широкій громадськості. А от мити шию під декольте та влаштовувати бенкет під час чуми – це не про соціальну відповідальність, а про бізнес-популізм у цинічній формі.

Поки що це не найпопулярніша логіка КСВ, оскільки соціально-економічна ситуація в країні не мотивує до її дотримання. Однак вона все-таки починає отримувати поширення. І чим більше КСВ матиме чистих нот замість фальшивих, чим більше компаній буде щиро служити суспільству замість того, щоб лицемірно імітувати служіння, тим ближчими ми будемо до справедливого світу. Як би ідеалістично це не звучало.

Фокус 2018