Претензія на експертність

Робота з репутацією передбачає залучення до реалізації проєктів соціально активних і переважно публічних громадян, що належать до категорії «лідерів думок», «моральних авторитетів», celebrities, «експертів», інфлюенсерів. І дуже часто виникає плутанина, в результаті якої експертами називають людей, що не володіють навіть базовими знаннями у сфері своєї «експертизи».

Тому є сенс надати ясності ситуації:

1. «Лідер думок» (він же інфлюенсер) – говорячи сугубо технологічно, це «вузол» наявної в реальному або віртуальному просторі соціальної мережі. Завдяки численним контактам з іншими людьми й особистим якостям завойовує довіру аудиторії та може впливати на її думку про ті чи інші процеси та явища. Якщо «лідер думок» просто вельми популярний – це celebrities. Якщо при цьому його напрям думок і життя викликають повагу й навіть благоговіння – це моральний авторитет.
2. «Експерт» – це не обов’язково публічна, але обов’язково дуже кваліфікована у певній галузі знань та/або вмінь людина. Може бути, а може й не бути лідером думок. Але обов’язково має бути екстрафахівцем, відділяти зерно від полови, відокремлювати агнців від козлищ.

Однак у реальному житті псевдоекспертів найчастіше набагато більше, аніж експертів. Найпоширеніші категорії:

• «Рукотворні “голови, що говорять”». Штучно створюються політичними силами та бізнес-групами для захисту своїх інтересів. Популярності досягають шляхом надання широкого доступу до медіаресурсів.
• «Володарі інсайдерської інформації». Як правило, консультанти, котрі приватно практикують і мають через високий статус своїх клієнтів доступ до інсайдерської інформації, яка цікавить ЗМІ та громадськість. Домагаються успіху самі або за підтримки заступників («рукотворні володарі інсайдерської інформації»). Представники «природного різновиду» завойовують популярність як похідну від лояльності ЗМІ – як правило, завдяки регулярним зливам інсайду. В умовах, коли потік конфіденційної інформації зменшується, рівень «експертизи» знижується пропорційно. Без інсайду безпомічні та нецікаві.
• «Власники адміністративного ресурсу». Керівники різних організацій – компаній, органів влади, інститутів і навіть ЗМІ. Загальна відмітна риса: завищена самооцінка у комбінації з поганим вихованням, що дозволяє з розумним виглядом прорікати банальності або просто висловлювати ідіотські оцінні судження. Популярності досягають за гроші, кров’ю та/або потом PR-служби.
• «Шахраї-трудоголіки». Неосвічені амбіційні індивіди, котрі завдяки казковій нахабності та пекельній працьовитості досягають популярності – найчастіше починаючи з акаунта в соціальних мережах. Часто-густо переходять до розряду «рукотворних “голів, що говорять”», якщо зможуть вигідно продати свій специфічний талант.

А популярні всі ці добродії і тому, що «якщо зірки запалюють, значить, це комусь потрібно», і тому, що у перевантаженого інформацією та переляканого поточними подіями суспільства не вистачає навичок і бажання виявляти та викривати Хлестакових.

Хоча багатьом із них варто дати по руках – з міркувань екології інформаційного простору та захисту потенційних жертв. Тому що псевдоексперт не просто вводить громадськість в оману, але й має чудовий апетит до життєвих благ. Дуже добре пам’ятаю, як одна пані-редакторка галузевого видання всерйоз міркувала про те, що з моменту призначення на посаду вона є «лідером думок» і «експертом». А отже, усі оператори ринку їй щось винні – причому, не просто на рівні людських стосунків, а в цілком матеріальній формі. На наступних етапах своєї еволюції вона вирізнилася нестримним джинсуванням і схильністю тролити ринок методологічно дефективними рейтингами. І таких прикладів неабияка кількість у різних галузях.

Але, як водиться, порятунок потопельників – справа рук самих потопельників. Аби не дати себе обдурити, слід зрозуміти декілька простих речей:

1. Якщо у людини часто беруть інтерв’ю ЗМІ – не факт, що вона є експертом. Можливо, це просто «рукотворна “голова, що говорить”».
2. Якщо «голова, що говорить» постійно миготить на екрані та коментує то конструкцію до космічних кораблів, то світовий балет, то АТО – малоймовірно, що вона є експертом. Енциклопедисти – вимираючий вид.
3. Якщо ви згодні з кожним словом «експерта» і не одержуєте з його коментаря нової інформації – з високою ймовірністю він говорить банальні речі, загальновідомі та зрозумілі на рівні здорового глузду. Тобто як обиватель, а не як носій унікальних знань та умінь.
4. Якщо експерт завзято «тягне руку» того чи іншого політика або бізнесмена, об’єктивність його суджень сумнівна.
5. Точність прогнозів експертів анітрохи не вища, аніж точність сирої екстраполяції даних. А експерти, які часто миготять «у телевізорі», пророкують майбутнє ще гірше, ніж їхні непублічні колеги.

На підтвердження п. 5 розповім кумедну історію. Професор Пенсільванського університету Філ Тетлок із середини 80-х років ХХ століття до 2003 року зібрав і проаналізував більш як 80 000 експертних прогнозів у різних галузях знань. І дійшов таких висновків:

• Неможливо знайти яку-небудь галузь знань, де б люди ясно перевершували алгоритм простої екстраполяції. Обиватель, що володіє масивом даних і методикою розрахунків, може зробити більш точний прогноз, ніж експерт.
• Доктори наук роблять прогнози не краще, аніж люди без наукового ступеня.
• Особи з 20-річним досвідом не більш проникливі, ніж новачки у професії.
• Експерти, які найчастіше виступають у ЗМІ, як правило, виявляються найгіршими (!) прогнозистами.

Тож найправильніша логіка поведінки у світі, де «усі брешуть» – «не створюй собі експерта». І думай своєю головою.

Форбс 2014