«Люди справи» та «люди понтів»

Хрестоматійна історія практично для кожної (а може, і взагалі для кожної) організації. Хтось є розумним, ефективним, чесним, корисним для спільної справи – «людина справи». І при цьому ситуація складається як у перлині народної творчості: «Більше за всіх у колгоспі орав кінь, але він не став головою».

А хтось є некомпетентним, схильним до інтриганства, шкодить і через підлість, і через безрукість – «людина понтів». Проте чудово їздить на чужому горбі, не соромиться одержувати пряники-печиво-булочки від начальства, на блакитному оці привласнює чужі успіхи. Або в амплуа консультанта, проваливши проєкт і будучи з ганьбою вигнаним клієнтом, із дивовижним апломбом розповідає казки з екрана телевізора.

Не хочу зараз заглиблюватися в HR-деталі: комусь дано керувати, комусь – виконувати, комусь – надихати, комусь – створювати атмосферу. Тому що пишу не про місце в корпоративній ієрархії, а про визнання заслуг. Яке, на жаль, рідко буває пропорційним самим заслугам через такі причини, як:

Концентрація на результаті, а не на процесі. «Люди справи» на відміну від «людей понтів» цінують свій час і займаються саме робочим процесом, а не зовнішніми ефектами. Догоджають клієнтам, виграють вибори, ночують у наукових лабораторіях. Тобто турбуються про результат процесу, а не про своє місце у ньому. І не бігають щохвилини «наверх» або «у телевізор», не проводять час у приймальнях і не заносять хвости тим, хто має владу. Тому «люди понтів» користуються клаповухістю своїх колег, легко обходять їх на повороті, працюючи не на результат, а на лояльність до себе улюбленого.

Помилка експерта. Дійсно ефективним «людям справи» ніяково говорити банальності. Через наївність свою вони вважають, що роблять звичайну справу і нічого надприродного в досягнутих результатах не вбачають. Водночас «люди понтів» із наївністю дошкільника готові розповісти усьому світу про те, що земля кругла, наче це велике та свіже відкриття. І, що не дивує через причину 5, знайти вдячну аудиторію та навіть завербувати власних «євангелістів» із числа тих самих «людей понтів».

Невміння/небажання додати форми змісту. «Піарити» свої досягнення «люди справи» через причини 1–2 не схильні – зайва витрата часу й енергії. Навіть якщо прекрасно навчені self-promo, роблять відповідні рухи з почуттям глибокої відрази. Надлишкова самоповага, якщо хочете, гординя, заважає стати фаворитом(-кою) начальства або народним улюбленцем(-ицею).

Бездарне начальство. Здебільшого сучасне начальство перебуває не просто на рівні своєї некомпетентності, а на набагато вищому ієрархічному щаблі, де цей рівень має бути. Роблячи вертикальну кар’єру по трупах, добродії-манагери забралися на висоту, на якій через профнепридатність об’єктивно нездатні відповідати своєму високому положенню. Або ж були штучно десантовані на недосяжні для себе вершини – на парашутах непотизму. Для подібних екземплярів «люди справи» – загроза. Їм ставлять завдання «посади серед квітів сорок трояндових кущів і, поки не підростуть, підмітай доріжки отут» або «піди туди, не знаю куди, принеси те, не знаю що». Проте «люди понтів» у фаворі – досягненнями не переплюнуть, досконало володіють технологіями підлабузництва та нашіптування, із задоволенням займаються колективним ідіотизмом начебто спільних поїздок на забугорні концерти за рахунок акціонерів й іншого командотворення в перекручених формах. Щоправда доти, доки хитромудрий візир не встромить ніж у спину султанові, що розслабився та позіхає.

Загальне отупіння. Моделювання як метод наукового пізнання, заснований на спрощенні досліджуваного об’єкта, прийшло у суспільні науки з точних. Нічого поганого в цьому немає. Правильніше сказати не було, поки примітивізація не набула загального характеру. На жаль, сучасний світ і технологічно, і структурно занадто складний для більшості людей, що нині живуть. І щоб побороти стрес від зіткнення з ним, люди масово та добровільно вертаються в практично первісний стан – міфологізують дійсність до обмеженого числа простих категорій замість того, аби критично осмислювати дійсність. У такому світі цінність «людей справи» зрозуміла тільки їм самим і деяким притомним роботодавцям.

Хто винуватий? «Родина та школа», які вчать, що «пусте колосся догори пнеться, повне додолу гнеться». І мас-культура, де шанують понти, а не справи, де аудиторія прагне бачити-чути тільки приємне своєму слуху та легке для внутрішнього споживання місиво псевдофактів і медійних пройдисвітів.

Що робити? Жити згідно зі своєю природою. Якщо довелося народитися з інтелектом, честю та совістю, то треба цьому відповідати. Але при цьому дотримуючи правил техніки безпеки, щоб, «роблячи справу», одержувати заслужену винагороду:

1. Відволічися від улюбленого робочого процесу, забий на результат (у допустимих межах – у діапазоні, де крім тебе самого ніхто не розуміє, що ти працюєш не на повну потужність) і «залишай понти», якщо людям це подобається.
2. Примирися з думкою, що ти, дійсно, у чомусь розумніший за всіх і щось умієш робити краще за всіх – і розкажи про це світу.
3. Напружся та витрать час на дурницю – розфарбуй презентацію, спрости доповідь, знайди гарну картинку, яка порадує око начальства, поправ краватку директорові – повеселися, врешті-решт.
4. Навчися ритуалів корпоративного лицемірства – посміхатися анекдотам начальства, імітувати задоволення від мотузкових курсів – як говориться, якщо зґвалтування не уникнути… і далі по тексту.
5. Завжди пам’ятай, у якому світі ти живеш і куди цей світ прямує. Ясномислення допомагає зберігати душевну рівновагу та процвітати не тільки у своїй власній системі категорій, але й у загальноприйнятому сенсі.

Форбс 2014