Відрізнити організм від механізму

Газета "Хрещатик", № 94(3540) от 16 июля 2009

Круглий стіл “Хрещатика” на тему “Нові політичні сили — технічні проекти чи нова хвиля у політиці?”

Вікторія ЛІСНИЧА, Київська міська організація партії “Єдиний центр”:
— Реальні кроки нашої політичної сили почалися 4 лютого, коли команда “Єдиного центру” запропонувала план оновлення країни, а також виборчий кодекс, щоб були відкритими виборчі списки. Ми розуміємо, що перспектива в нас є у разі одночасних парламентських і президентських виборів. Якщо ж відбудуться спочатку президентські вибори, то до парламентських про нові політичні сили, звісно, забудуть.


Гадаю, проводити парламентські вибори по-старому немає сенсу, бо однак нічого не зміниться. Хоча в нас є зацікавленість, щоб у Верховну Раду прийшли нові люди.


Ми не налаштовані агресивно проти інших політичних сил. Звісно, в нас є своя політична ніша, але про неї, мабуть, краще сказали б політологи. Як на мене, йдеться про те, що наша політична сила є проукраїнською. Усі кажуть, буцімто наша сила є президентською, та я однак вважаю, що будь-яка нова політична сила повинна насамперед зважати на думку народу.

Євген ФІЛІНДАШ, директор Центру соціальної аналітики “Лівий погляд”, екс-депутат Верховної Ради України від Соціалістичної партії:
— Біда України в тому, що в нас політпроекти переважають над політичними партіями. Йдеться про проекти олігархів, які контролюють партії і майже все в країні. Олігархи бачать, що в людей є суб’єктивна потреба в нових партіях, ідеях, тож і створюють нові лише за назвами з новими обличчями політичні проекти. Вони, так само, як і великі партії, не більше, ніж підрозділи корпорацій. Там серед інших є, наприклад, відділ безпеки. І підрозділи з назвою “політична партія”.


Нині вже можуть з’явитися і нові політичні сили, бо на них є попит у громадян. Це може статися у середовищі двох ідей. Перша — виразно антиолігархічні, протисистемні сили. Друга — націоналістичні сили, зокрема і радикальні націоналістичні. На заході України справді популярні націоналістичні ідеї. А по всій Україні, як свідчать опитування, 40—50 % людей висловлюють лівоцентристські ідеї і є стихійними соціалістами.

Артем ПЕТРЕНКО, політолог, Центр регіональних стратегій:
— Маніпулятивні технології допомагають лише політичним проектам. Зверніть увагу на останні парламентські вибори. У 2006-му багато партій набрали понад півпроцента голосів, а вже у 2007-му таких проектів були одиниці, бо симпатії виборців чітко структурувалися.


Феномен Яценюка. Він узяв голоси в Ющенка і Тимошенко. Тобто ніша є, політичної сили немає. Висновок: надалі нові політичні сили отримуватимуть лише ті голоси, що губитимуть нинішні “важковаговики”. Тобто шлях до перемоги один — змушувати основні політичні сили втрачати голоси, наприклад, розколюватися.

Юрій ЗБІТНЄВ, партія “Нова сила”:
— Протягом найближчих півроку перемога нових політичних сил неможлива — немає таких політиків. Гадаю, велике майбутнє у лівих проектів. Менше — у таких, як Яценюк, Тігіпко. Я цих людей вважаю ліберальними мажорами.
У світі ліберальна ідея цілковито розвалилася. Населення не розуміє, що має відбуватися. Коли люди починають воювати з пам’ятниками, порушують питання дивізії СС “Галичина”, антисемітизму, то це призводить до дискредитації влади і зміцнення лівих сил. Я очікую на появу нових правих, але не з націоналістичною риторикою чи етнічною, а радше з традиціоналістською, консервативною.


Сьогодні країною керують політтехнологи, та за півроку, особливо якщо економічна ситуація погіршуватиметься, це посилить процес делегітимізації влади, політичне поле очищуватиметься від ідеології, яку я називаю лібералістичною. За півроку настане черга чергової хвилі, також ризикової для країни загалом. Йдеться про дискредитацію місцевої еліти — мерів. Уже сьогодні у багатьох регіонах цікавляться не так виборами президента, як виборами міського голови.

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ, “Братство”:
— Тут немає виборців, і ми могли б справді аналізувати ситуацію. А ми обмінюємося ідеологічними та політтехнологічними мантрами. Замість того, щоб пояснювати явища, ми їх називаємо.


Насправді Україна попереду світових процесів. Колись люди вирішили, що торгівля, управління і полювання — це спільна справа. Сьогодні це вже нікого не цікавить — неофеодалізм. 90 відсотків людей у світі працюють і не зважають, що на башті змінився прапор. В Україні таких людей 99 відсотків. Світ змінюється. В Україні він змінюється швидше, ніж, наприклад, у Європі. В Європі ми не маємо країн, це територія міст. В Україні всі політичні сили йдуть із гаслом: більше грошей на місцях. Це означає — менше коштів у центральної влади, як у Західній Європі. Прихід нових політичних сил до парламенту означатиме його дезінтеграцію, але саме до цього ми всі прагнемо. Насправді влада переходить до міст-мільйонників та до районних. Усі мери мріють, що центральна влада до них не втручатиметься.
Нові сили обов’язково прийдуть до влади на місцевих виборах. Навіть старі мери є новими політичними силами, бо вони відсепаровані від партій, на які спиралися. Не має значення, які політичні сили подолають тривідсотковий бар’єр — безлад у центрі однаково зростатиме.

Олена ДЕРЕВ’ЯНКО, віце-президент Української ліги зі зв’язків з громадськістю:
— Політична сила відрізняється від політичного проекту так само, як організм від механізму. Організм здатний до саморозвитку, у нього, крім голови, є ще тулуб. А політпроект — це, образно кажучи, голова професора Доуеля у фінансовому розчині нинішніх олігархів чи не олігархів. У нинішньої так званої політичної сили польових структур як таких немає. Є спроба попрацювати з експертним товариством, доволі незграбна, є спроба попрацювати в регіонах — лише початково. Я не знаю, чим завершаться всі ці спроби. Тобто це структура, яка тільки намагається стати політичною силою.


Чи можлива перемога нових політичних сил? Це залежить від того, що вважати перемогою і що — новою силою. Наразі я бачу лише нові проекти. Якщо фракція у ВР, яка впливає на ухвалення рішень, є перемогою, то така перемога буде. Якщо вважати перемогою посаду прем’єра — коли нова політична сила висуне свого кандидата на вибори і досягне домовленості про прем’єрську посаду — то ця перемога також імовірна. Та чи станеться це на найближчих виборах? Гадаю, ні. Швидше, буде фракція, від якої не надто залежатиме ухвалення рішень.


Не є дискусійним і питання про політичну нішу, тобто про електорат. Та я б воліла говорити не про ідеологічні ніші, а про функціональні. Нині вважається, що є попит на ідею сильної руки. Так, люди чекають перемін. Попит є, як на мене, на ідею не сильної руки — тут багато спекуляцій, а розумної сили.


Щодо портрету нової політичної сили. Було б лукавством стверджувати, що нині немає розколу країни. Є розкол і за ідеологічними ознаками, і за культурним кодом. Інше питання — глибина розколу. Справді, вона інспірована багато в чому політичними технологіями.


Насправді, крім стереотипів, людина послуговується також архетипами. Ментальний архетип просить спокою, тиші.

Василь ВОЛГА, Союз лівих сил:
— Міркування політтехнологів мене завжди дратують специфічним сленгом. Про людські долі вони говорять, як про якісь гайки чи гвинти. Образно кажучи, політтехнологів цікавлять шашечки на таксі, а мені треба їхати.


Принципове питання — ніша є, і вона, на жаль, величезна. Бракує лише ресурсу, щоб електоратом скористатися. До слова, будь-яка нова сила, що набирає хоч трохи голосів навіть на регіональному рівні, одразу отримує купу пропозицій, зокрема і з-за кордону, мусить вступати в “інтимні стосунки” з іноземними олігархами. А що робити? Іншого шляху немає. Олігархів можна тільки обдурити.


Головне питання, яке справді цікавить людей,— ставлення до власності. Ми з комуністами в Криму утворили блок і стали другою політичною реальністю на півострові після Партії регіонів. Маємо там 14 відсотків голосів.


У конституціях низки західноєвропейських країн власність є соціально відповідальною. Там вона не має права на існування, якщо шкодить суспільству. В нас люди відчувають на кожному кроці шалену несправедливість. Ця електоральна ніша становить 40—50 відсотків, і якщо лівим силам вдасться сформулювати ясну зрозумілу програму, то може бути використана.

Підготував Іван РИБАЛКО, Фото Миколи ТИМЧЕНКА, “Хрещатик”

Газета "Хрещатик", № 94(3540) от 16 июля 2009